Андрій Голопапа з Вараша. Його батьки родом із Вараша. Він – воїн, отримав поранення в боях при захисті України, під Бахмутом. Нині наново вчиться ходити, а ще – навчився малювати і організував лотерею з картин, аби зібрати на авто побратиму, який на передовій врятував йому життя.
24 лютого зустріло мене сиреною та гаміром в гуртожитку… Я зрозумів, що почалася війна. Недовго думаючи, я зібрав у рюкзак все найцінніше – документи, гроші та прапори, й вирушив у військомат… З наступного року планую відновитись на навчанні, далі опановуючи свою доволі непросту спеціальність. Мрію продовжити жити так, як жив до війни. І робити це у Вільній, Незалежній Україні!”
Хлопець дивом вижив під час обстрілу під Бахмутом. Тоді втратив ногу і зараз вчиться ходити на протезі. Та навіть на реабілітації хлопець хоче бути корисним своїм побратимам, з якими вісім місяців на різних напрямках пліч-о-пліч відбивав атаки ворога.
Його художня майстерня – невеличкий столик у коридорі реабілітаційного центру. Андрій пішов на війну добровольцем, ще у 18, просто зі студентської лави. У перші дні війни обороняв Київ. Згодом відбивав атаки росіян під Бахмутом. Там восени 2022 року і отримав поранення, вцілів дивом.
– Я в цей час розмовляв із мамою і вона просто почула вибух. Мій крик, я накладаю турнікет, і все. І потім телефон вимкнувся. Мені одразу міна пробила дві кістки на нозі і нога, фактично, трималася на шматку м’яса. Мене побратими несли близько двох кілометрів до точки евакуації, оскільки через інтенсивність вогню просто не могли під’їхати машини ближче. Поки мене везли, навіть міна впала біля машини, розірвалася. Вона пробила колесо, але якимось дивом водій зміг вирулити. Далі – операція, ампутація і, нарешті, протезування, – каже Андрій.
З перших днів поруч з ним наречена Тетяна, його особиста і психологиня, і наставниця у малюванні.
Андрій розповідає, що своїм життям завдячує бойовому медику Славі, який зараз воює на Запорізькому напрямку, тож картини виставив на лотерею, щоб зібрати для нього кошти. Якби не Слава то я банально стік би кров’ю, тому що там час ішов на секунди. Я не знаю, як ще інакше йому віддячити.
– Можна допомагати крокувати до перемоги навіть без зброї і можна це робити прямо тут, і тут так вийшло, що побратимам потрібна допомога, ми можемо малювати. Це буде третя картина, яку ми виставимо в лотереї, – каже Андрій.
У найближчих планах хлопця опанувати протез і повернутися на навчання. Переконаний – освіта фізика буде не зайвою після перемоги та для цього, передусім, потрібно допомогти тим, хто зараз на передовій:
– На фронті кожний день важливий, я сподіваюсь що ми якомога швидше назбираємо всю необхідну суму і забезпечимо підрозділ всім необхідним, – упевнено каже Андрій Голопапа.
За матеріалами volodymyrets.city