Волинянка, яка присвятила себе Варашу

  Світлана Дмитрівна – родом з Волині, з Маневиччини. Батьки – пенсіонери, мати – вчитель української мови та літератури. Інтерес до рукоділля прищепила бабуся Єлизавета.  Саме бабуся  в десять років  Світлані вложила голку в ручки, бо й сама тоді вишивала, пряла, ткала і в’язала.

   Я почала вишивати, шити та в’язати в шкільні роки, – серветки, рушники.  Щира вдячність за те, що помітила здібності до рукоділля, вчила, підказувала та була прикладом для наслідування  вчитель трудового навчання Будківської середньої школи Ольга Захарівна Михайловська. Першою вишиванкою була сорочка, вишита гладдю у 1991 році. Спершу собі вишивала сценічні костюми, потім почала прикрашати вишивкою повсякденний та святковий одяг. Власних вишиванок – 20, решту вишивала родичам та  друзям, але лише на подарунок. Під замовлення чи на продаж, за гроші вишила один сімейний набір – мама, тато, донечка. Але свої продавати рука не піднімається, – розказує пані Світлана.

Візерунки народжуються з першим стібком

  Вишиває, як тільки є вільний від роботи та хатніх справ час. Може цілими днями просидіти, а буває – пару хвилин на день. Каже, що це вже залежність. Ніколи не планувала, що хоче вишивати. Ідеї приходять самі по собі, залежать від стану душі, і зазвичай з першим десятком стібків народжується бачення завершеної роботи. Ідеї майстрині підкидає природа і настрій.

  – Спочатку виникає задум – хочу калину, троянди, соняхи, багатоколірний орнамент або монохром. А потім уява сама малює, серце підказує, а руки слухняно виводять хрестики.

Її вишиванки – мандрівниці

  Її  вишиванки мандрують скрізь.. Бо куди б не їхала, завжди одягає свої вишиті сукні й сорочки.

  Голка з нитками та канвою зі мною вдома, на роботі, на відпочинку, в лікарні. Інколи сідаю на хвилинку, а піднімаю очі о п’ятій ранку. І не розумію, коли той час минув! – згадує і дивується тому відкриттю авторка дивних скарбів.

Добродушність і волонтерство закладене життям

  Вона енергійна, красива жінка, любить активний спосіб життя, багато подорожує і з користю проводить свій вільний час і відпочинок. Світлана любить тварин.

 А ще всі роки неоголошеної війни підтримує волонтерів. 

 Про неї тепло відгукується Микола Юрах, Леонід Ус, бо зі всіма вона підтримує зв’язок та допомагає. 

Творчість – на роботі і в дозвіллі

36 років свого життя Світлана Дмитрівна Тиндик радує усіх своїми сольними номерами і творчими успіхами.  Скільки талантів, навичок; скільки наснаги, напору, життєвої сили так вміло поєднує у собі Світлана.

  У Будинку дитячої та юнацької творчості міста Вараш працювала з 2009 року керівником гуртка вокального співу «Серпанок». Правильно підібраний підхід до кожної дитини, професіоналізм, знання своєї справи і педагогічні навики допомогли Світлані Дмитрівні виховати не одне достойне покоління солістів. Вихованці гуртка разом зі своїм керівником активні в  міських, обласних фестивалях, беруть участь у пісенних конкурсах, де займають призові місця. 

Любить пісню, квіти та вірність

Змалечку захоплюється українською піснею, дарує її людям. Не перерахувати концертів, фестивалів та свят, де Світлана Тиндик була виконавицею української пісні. Її хист, неординарність та харизма не лишається «по за кадром» чи по за увагою. А ще полюбляє доглядати за квітами,  кімнатними рослинами. Від них набирається спокою. Для неї це така  трудотерапія.