Легенда про виникнення назви “Більська Воля”
Колись у сиву давнину, коли ще в нашій місцевості панували пани в нашому селі мав свій маєток пан на прізвище Бєльський. По всій окрузі люди говорили, що пан дуже добрий. В наше село втікали люди з різних панських маєтків, тому що в них були злі пани. Пан Бєльський брав їх на роботу – поважав працьовитих людей. І за цю нелегку працю, він їм щедро платив.Та недовго це добро правило. На наші землі прийшли більшовики. Вони стали проганяти панів з їхніх земель. Та пан Бєльський, ще до того часу свої всі землі роздав людям і дав їм «вольную». Так на честь цього доброго пана люди назвали своє село Більською Волею.
Історія виникнення Білого озера
Давним-давно, там де зараз озеро, було село. В тому селі жили люди, які не вірили в Бога. Вони не відвідували церкву, були жадібними і заздрісними. За це Бог їх і покарав: він так зробив, щоб село провалилось і стало озеро. Всі люди перетворилися на лебедів. Лебеді поспливали, а людське добро потонуло. Все озеро було біле від лебедів. Після цього люди назвали озеро «Білим».
Ще й досі старожили довколишніх сіл пам’ятають, як прибивало до берегів судники, ложки та інші господарські начиння.
Легенда про болото “Коза”
Ще з давніх часів люди наших країв займалися мисливством і рибальством. Там де зараз болото під назвою «Коза» був просто грузький брід. Одного разу мисливці пішли на полювання і зігнали в стадо кіз. Тварини перелякалися, та й побігли на брід, там загрузли і потопилися.
Після того випадку мисливці нарекли той брід – болотом «Коза».
Легенда про болото “Мостища”
Колись давно за наших прадідів було грузьке болото. Люди ходили туди по журавлину, яка мала цілющі властивості, але в це болото було неможливо зайти. Тож люди вдалися до хитрощів. Вони стали мостити з очерету містки. Ви знаєте, що мости з очерету не дуже той міцні, вони постійно провалювались. Люди тоді ще не вміли робити кладок із дерева. Та коли вже селяни навчилися їх робити, то це болото нарекли «Мостище».
Легенда про виникнення болота «Янеків мох»
Це було в сиву давнину… Наше село оточував дрімучий ліс. Ліс належав панові і ніхто не мав права збирати там ні ягід, ні грибів. Порушників суворо карали.За селом в лісі під великим деревом стояла невеличка хатинка, в якій жили вдова з двома своїми дітьми, сином Янеком і дочкою Анкою. Жили вони бідно, тому і їли те, на що був багатий ліс. Одного дня Янек і Анка вирішили піти за грибами, спитавшись дозволу, вони побігли з дитинства знайомими лісовими стежинками. Саме в той день пан влаштував в лісі мисливські лови, взявши в поміч своїх улюблених, злющих псів. Збираючи гриби, діти почули гавкіт собак і зрозуміли, що почалися панські лови. Гавкіт наближався і Янек вирішив, що потрібно рятуватися, Анку він залишив під деревом, а сам побіг в другий бік. Собаки кинулися навздогін. Янек з усіх сил біг і наблизився до болота. Пси вже наздогнали його і почали шматувати. Не відчуваючи болю, хлопець вирвався і побіг на болото. Незабаром він зник, болото поглинуло його і лише червоні краплинки крові і виднілися на мохові. Це болото називають Янеків мох, восени на ньому з’являються червоні ягідки журавлини, ніби нагадують людям про сміливого хлопчину, який ціною власного життя врятував життя сестри.
