Невідома історія Вараша…

Як виявилось Вараш налічує вже понад 443 роки історії.

1569 року внаслідок укладення Люблінської унії Волинське Воєводство, що до того перебувало у складі Великого князівства Литовського, переходить до складу Речі Посполитої. Польська влада відразу ж складає реєстри для обліку сплати поборів (податків) з населення.  В одному з таких поборових реєстрів, датованому 1577 роком, вперше згадується Вараш. В цей час село Hwarąsz (Гварош) належало князю Михайлу Чорторийському і адміністративно відносилося до Чорторийської волості Луцького повіту Волинського Воєводства Малопольської провінції Речі Посполитої. Із села князь платив податок з 11 димів (домогосподарств).

Після смерті Михайла Чорторийського у 1582 році його володіння переходять до сина Юрія. Згідно з поборовим реєстром 1583 року село Hwarasz (Гвараш) у Юрія Чорторийського орендував поміщик Ян Гнівош з Олексова та сплачував податок з 21 диму, 14 полів, 6 комор, 1 водяного млина і 1 священника. Наявність священника дозволяє припустити, що в той час у Гвараші існувала церква.

Варто зазначити, що маєтності в той час досить часто продавалися, а ще частіше здавалися в оренду на декілька років. Так є відомості про те, що 1589 року, після смерті орендаря сіл маєтку Чорторийського (а саме Собіщиці з селами Бабкою, Сопачевом, Мульчицями і з двором Мордвиновим, Гварашем і с. Колодії) королівського секретаря Балтазара Гнівоша, орендні права перейшли до його брата Яна Гнівоша, який того ж року передав села в оренду поміщику Яну Харлинському. У 1597 і 1601 роках орендарем Гвараша значився Остафій Єло-Малинський, а у 1607 –  Маєр Давидович.

 Ще один документ засвідчує, яке важливе значення в той час відігравала річка Стир, адже слугувала важливим водним торговельним шляхом. В 1592 році купці з Могильова, Вітебська, Слуцька, Мінська, Пінська і Вільно (Вільнюс), які везли товари на ярмарок у Луцьк, подали скаргу на поміщика Яна Харлинського, який наклав на них нове мито, якого раніше не було.

 Дійшли до нашого часу також документи, що фіксували випадки втеч селян від інших поміщиків до Гвараша. Так у 1597 році до Гвараша втекла одна родина з с. Могильне Пінського повіту (що належало Яну Протасовичу-Могиленському), а також одна родина з маєтку Семена Свищовського у Волинському воєводстві. У 1598 році було зареєстровано нові втечі селян з с.Могильне до Гвараша.

З кінця 90-х років XVI століття Юрій Чорторийський розпочав масовий розпродаж своїх маєтностей, розпрощався він навіть з родовим гніздом – містечком Чорторийськ. 1601 року було продано і село Гвараш.  Новим власником багатьох сіл став Юрій Кирдей Мильський. У 1606 році, незадовго до своєї смерті він подарував куплені у князя Чорторийського маєтки своїй дружині Теодорі Чапличивні-Шпановській. А у 1608 році вона дарує отримані від покійного чоловіка села своєму новому чоловіку Юрію Вишневецькому.

У 1619 році Вараш згадується у зв’язку з конфліктом ігумена Мульчицького монастиря Авраамія Мацієвича з орендарем Олександром Пацом, який «наєхал сам моцно гвалтом, єдучи з облаву з слугами, козаками и стрелцами … на церков державы єго млсти пана Петра Долгерта села Вараш». Це повідомлення підтверджує, що у Вараші здавна існувала церква.

Тут також варто відзначити, що назва «Гвараш» поступово трансформується і вже у XVII столітті у документах починає використовуватися назва «Вараш».

1629 року, згідно з подимним реєстром, Вараш налічував 69 димів (домогосподарств), що на той час відповідало населенню близько 450 осіб. Варашем і навколишніми селами володів белзький воєвода Рафал Лєщинський з Лєшна, а орендатором Вараша і ще 11 ближніх сіл був Петр Дольґєрд. Цим же роком датовано скаргу Петра Дольґєрда на Миколая Завишу, каштеляна вітебського, якому він у 1628 р. передав в орендне володіння багато сіл, і в тому числі Вараш.

 Після смерті Рафала Лєщинського у 1636 власником с.Вараш став його син Анджей. У 1647 році Вараш та його мешканці згадуються у зв’язку зі скаргами шляхтичів Веспасіана Баневського та Анджея Лєщинського один на одного. Після смерті у 1651 році Анджея Лєщинського Вараш переходить у власність його бездітного сина Самуеля.  Під час Хмельниччини Вараш і навколишні села сильно занепадають, про що свідчать подимні реєстри того часу. Так у 1649 році з Вараша податок збирався з 40 димів (при цьому в реєстрі вказується, що одні піддані повмирали, інші порозходилися, деякі хати спалені), у 1650 р. – з 30 димів (інші спустошено і спалено козаками і татарами), у 1653 р. – з 11 димів, у 1654 р. – всього з 4 димів. До нашого часу дійшли відомості про один з найбільших набігів татар часів Хмельниччини, здійснений у грудні 1653 року на Колківську, Чорторийську і Собіщицьку волості. Згідно з подимним реєстром 1662 року з Вараша збирався податок з 10 димів, що свідчить про поступове відродження села після зазнаних спустошень.

Після смерті у 1676 році Самуеля Лєщинського, у подимному реєстрі 1679 року платниками податку з Вараша значаться Войцех Сасін Барціковський та Мацей Долановський. Наступна згадка про Вараш пов’язана з переписами єврейського населення Волині. Так у 1765 році у Вараші проживали 3 євреї, у 1778 – 2 євреї.

1775 року, згідно з подимним реєстром, з Вараша сплачувався податок з 49 димів.

 1776 року у Вараші було побудовано Михайлівський храм, який простояв аж до другої половини XX століття.

1795 року після третього поділу Речі Посполитої Вараш входить до Луцького повіту Волинської губернії Російської імперії.

1799 роком датується інвентаризаційний документ Михайлівського храму Вараша, згідно з яким настоятелем парафії у Вараші був священник Никифор Никифорович Жинькевич. На той час у Вараші було 39 дворів та проживало 277 осіб (140 чоловіків і 137 жінок).

У XIX столітті Вараш з’являється на топографічних картах. Вперше село було позначене на «Карте западной части Российской империи» 1840 року як Вараж.

Згідно з даними 1859 року село Вараши було казенним (державним) і нараховувало 34 двори, в яких проживало 349 осіб (163 чоловіки та 186 жінок). В цей час Вараш адміністративно відносився до 4 стану (центр стану – містечко Володимирець) Луцького повіту.

Згідно з даними за 1860 рік Вараш належав до церковного приходу села Полонне.

У другій половині XIX століття Вараш і навколишні села розростаються, чому значно посприяло скасування кріпацтва. Якщо у 1866 році в селі нараховувалося 34 двори та 351 мешканець, то в 1867 році вже 38 дворів, у 1875 році – 64 двори. У 1885 році Вараш – державне село, входить до Рафалівської волості. У селі 58 дворів, 481 мешканець. У документі 1892 року є згадка про Михайлівський храм села Вараш. Сама церква дерев’яна, на кам’яному фундаменті, з такою ж дзвіницею.

У 1906 році у Вараші нараховувалося 103 двори, а населення села становило 767 осіб, у 1909 році  –  102 двори.

В роки Першої світової війни поблизу Вараша проходила лінія фронту. Розмежування позицій військ проходило по лінії: с. Острів – с. Полонне – с. Вараш – північніше с. Костюхнівка – західніше с. Рудка. 4-6 липня 1916 року, під час Брусиловського прориву, на цій ділянці велися наступальні бої російської армії.

Після війни навколишні території деякий час перебували у складі УНР, а з 1921 року Вараш увійшов до складу ґміни Рафалувка Сарненського повіту Поліського воєводства Польської Республіки. Станом на 1924 рік у Вараші нараховувалося 125 дворів.

У 1939 році навколишні території були окуповані СРСР, а з липня 1941 року німецькими військами. З початку 1944 року, після повторного встановлення радянської влади, Вараш належить до Старорафалівської сільради Рафалівського району Ровенської області.

У роки Другої світової війни і після її закінчення у районі Вараша діяли повстанські загони. Для ослаблення повстанського підпілля 21 жовтня 1947 році урядом СРСР було проведено каральну операцію «Захід», внаслідок якої з Рафалівського району до Казахстану та віддалених районів Сибіру було виселено 374 особи (104 сім’ї) – членів родин учасників ОУН та УПА. Не оминуло виселення також і сімей з Вараша. Крім того, під час операції у Вараші було захоплено 2 членів боївки «Верба» – В.Я.Романчука та Ф.К. Федича.

У листопаді 1948 року в Старій Рафалівці було створено колгосп ім. Дзержинського, однак мешканці Вараша не надто поспішали вступати до нього. Так станом на початок 1950 року у колгоспі перебувало лише 70 дворів з існуючих 175. Так само не поспішала вступати молодь у комсомол: у 1950 році в селі було більше 200 осіб молоді, серед них лише 3 комсомольців.

У 1959 році Рафалівський район увійшов до складу Володимирецького.

Такою була історія звичайного поліського села Вараш, долю якого кардинально змінив 1973 рік, коли указом Президії Верховної ради УРСР було затверджено проєкт повної перебудови Вараша. Але це вже зовсім інша історія, добре нам відома.

Наостанок ще хочеться торкнутися питання походження назви «Вараш». Наразі існує три теорії виникнення назви:

1. з угорських мов: város – укріплення;

2. зі слов’янських мов: варажб – давня назва волхвів на Поліссі;

3. з іранських мов: Вараш – бог війни та перемоги в іранській міфології.

Однак жодна з теорій не враховує, що спочатку село називалося Гвараш, а вже потім назва спростилася до Вараш. Етимологічний словник української мови містить слово «гвар» – шум, говір. Словник подає слово як запозичення з польської (gwar – говір, gwarzyć  – балакати) або словацької (hvarec – говорити) мов, а ці слова в свою чергу походять від праслов’янського gvar-, govor-, що зберігається в українському слові «говорити». Тому дуже імовірно, що назва Гвараш має слов’янське походження і пов’язана зі словом «гвар». А причин такої назви може бути безліч – від особливостей мови мешканців села до особливостей місцевості”.

Віталій Охрімчук