З давніх-давен основою буття людини була віра – віра в Бога. Саме Господь створив усе, що нас оточує, дав нам життя. І шоб, ближче бути до нього, люди будували храми, в яких звершувалися Богослужіння, а серця християн наповнювалися благодаттю.

 Кожне поселення людей намагалося збудувати свою святиню. Так і в нашому далекому поліському селі Більська Воля колись стояла невеличка дерев’яна церква Святої Параскеви. За переказами старожилів збудували її ще в 1631 році. Довгий час люди ходили до храму, молилися, адже простояла ця святиня 312 років. Ще й досі згадують односельчани, як відвідували храм Божий, співали в хорі на криласі. Богослужіння в даній церкві проводив один із відомих на той час священників – (Ігнатій Пилипович Романюк).

 Почалася війна. Село часто горіло. Мабуть сам Господь підказав священнику попередити людей, щоб не приходили 29 серпня в Божий храм. А сталося в цей день 1943 року жахливе. Німецький бомбардувальник спалив церкву, скинувши на неї бомбу. Церква була дерев’яна і горіла, мов смолоскип. Нічого врятувати не вдалося. Згоріло все. Залишився лише залізний   купол храму, який зберігся і до цього часу.

 Чимало очевидців бачили страшну пожежу, із сльозами на очах прощалися зі святинею.

 Була в нашому селі, ще і друга церква – костьол. Через деякий час він став православним храмом, в якому продовжував вести Богослужіння отець Ігнатій. Однак, здоров’я в нього погіршувалось і в 1970 році священик помер, а згодом церкву зруйнували. Це був 1974 рік, головою сільської ради була Турик (Стрижеус) . Село залишилось без святині.

 Минав час. Люди збиралися вечорами, співали церковні пісні, колядували, читали молитви і разом з тим, виникло питання про будівництво нового храму. З великою радістю односельчани підтримали цю ідею. Вибрали людину, яка б відповідала за організацію будівництва (Кньовця В.І.). Церкву вирішили, поставити на місці першої. І ось, 18 квітня 1988 року було закладено перший камінь. Цей день запам’ятається на все життя. Людей зібралося багато. Всі стояли на колінах і просили Господа на щасливе зведення храму. Хотілось би, щоб цей день особливо запам’ятався першим шестирічкам нашої школи (2 клас), адже саме вони були свідками такого християнського торжества, і в майбутньому про все розкажуть своїм дітям. Ніхто з односельчан не стояв осторонь будівництва церкви. Працювали щоденно; і чоловіки і жінки. Всі бажали якнайшвидше молитись у новому храмі.

 Через 8 років дзвони уже кликали людей до церкви. Яка то була радість!

 12 серпня 1996 року храм освятили. Придбання релігійних атрибутів вимагало великих коштів. Було важкувато. Парафіяни зверталися до німецького посольства, до нашої держави за допомогою. Однак відповіді так і не дочекалися. Приходилось людям жертвувати гроші, допомагати матеріально.

 Шість років проводив Богослужіння протоієрей  (Валерій Романович Матвійчук). За цей період, насамперед, провели опалення, побудували арку, а через деякий час церкву прикрашали іконостас, розпис верхньої центральної частини храму.

 З 2002 року і до сьогодні настоятелем святині є протоієрей  Георгій (Юрій Анатолійович Понорчук). Парафіяни люблять і поважають свого наставника. Завдяки його зусиллям пофарбували церкву ззовні, придбали дзвони.

 У 2004 році розписано вівтар.

 2006-2009 повністю зроблений розпис храму.

 2009-2011 оновлення фасаду.

 В святині зберігається частина мощей преподобного Германа Соловецького, преподобного Лаврентія Чернігівського та Святої Великомучениці Параскеви. Діє в церкві два хори: дорослий та дитячий. Кожного Різдва під час святкового Богослужіння дитячий хор дарує всім нам Різдвяну виставу – Вертеп.

 Люди (парафіяни) вірять у велику силу Божу і знають., що їх. молитви, чудовий спів линуть до самого Спасителя, який наділяє нас великим милосердям і ласкою.