Свято-Миколаївська церква – одна з найстаріших церков Рівненщини
Храм був побудований паном Рафаїлом Романовским у 1783 р. як римо-католицький костел.
1837 року костел було переформовано у православну церкву. Історія Свято-Миколаївської церкви понад 100 років була пов’язана з родиною священиків Янцевичів, котрі поперемінно від батька до сина звершували богослужіння в храмі. Першим його настоятелем був священик Петро. На його плечі ліг весь тягар, пов’язаний з ремонтом і перебудовою церкви. З державної казни були виділені кошти, за які прихожани звели православний купол, перекрили дах, побудували дерев’яну дзвіницю. Тоді ж був поставлений перший іконостас.
До 1858 року, в церкві проводив богослужіння отець Петро Янцевич. Після смерті його справу продовжив син Назарій. 53 роки він піклувався про храм та його прихожан.
В 1879 році бурею знесло стареньку дерев’яну дзвіницю. Виникла потреба перебудови купола і ремонту як внутрішньої, так і зовнішньої сторін храму. У 1877 році в містечко проїздом завітав Волинський губернатор Грессер, якого прихожани просили допомоги з казни на ремонт церкви. Більше десяти років парафіяни чекали виконання обіцянки Волинського Губернатора. Через деякий час церква так підкосилася, що у 1888 році отець Назарій був змушений через небезпеку падіння купола призупинити проведення богослужіння. Після цього, з дозволу Церковно-будівничого комітету, прихожани за свої кошти почали ремонтувати храм. У 1890—1891 р. основні роботи були виконані. Був заново відбудований купол, обшитий жерстю і пофарбований в білий колір, в церкві перестелена підлога, над храмом в східній частині побудована двоярусна дзвіниця, нижній ярус якої цегляний, а верхній — з дерев’яного брусу, обшитий жерстю. Зведена дерев’яна огорожа. В 1900 р. був встановлений новий іконостас, котрий прикрашає храм і тепер. В 1909 році була вимурувана нова цегляна огорожа. Це були останні труди отця Назарія.
В 1911 році його змінив син, священик Костянтин Янцевич. На початку Другої світової війни і особливо після окупації України Третім Рейхом та після утворення Райхкомісаріату Україна життя віруючих стало нелегким. Хоча німці і дозволяли вільно сповідувати свою віру, але вони сприяли розколу Православної Церкви. В 1943 р. отець Костянтин разом з сім’єю виїхав до Нової Рафалівки, де і помер. Після нього деякий час священика в Свято-Миколаївській церкві не було. Почалося визволення українських земель від окупантів. Під час військових дій церква немало постраждала. Вона була єдиною великою спорудою в навколишній місцевості, граючи роль пункту спостереження і тому постійно підвергалася обстрілу. Неодноразово величезні снаряди падали поруч зі спорудою, але церкві пощастило уникнути значних пошкоджень.
Після війни ставлення до релігії та релігійних споруд з боку радянської влади було неоднозначним. В цей період на Рівненщині було знищено, закрито чи віддано в господарське користування більше половини релігійних споруд, у тому числі і пам’яток історії. Зусиллями прихожан, істориків, цінителів культури згідно з постановою Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 р. № 970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам’ятників архітектури на території Української РСР» Свято-Миколаївська церква с. Стара Рафалівка була внесена до списку пам’яток архітектури Української республіки.
З 2004 року настоятелем Свято-Миколаївської церкви є випускник Московської Духовної Семінарії та Академії клірик Української Православної Церкви священик Сергій Прокопчук. У 2006—2007 роках, до ювілею 225-річчя церкви, була відновлена штукатурка стін і пофарбовані фасад, покрівля й основні купола церкви та дзвіниці. Були вставлені нові дубові вікна, облаштована навколишня територія.
Свято-Миколаївська церква — чи не єдина, котра ніколи не закривалась владою. В найтяжчі часи гонінь в храмі звершувалось богослужіння. В неділю та святкові дні церква була переповнена віруючими з різних сіл. Люди йшли пішки десятки кілометрів, щоб потрапити на богослужіння. Стіни Свято-Миколаївської церкви зберегли багато святинь тих храмів, котрі були закриті чи знищені радянською владою.