Легенда про походження села

Кажуть, колись давно чумаки з Волині їхали в Крим по сіль та  й заблукали. Вибралися з непролазного лісу й серед піщаних горбів побачили озеро. Проїхали ще трохи, а за горбом ще одне озерне плесо! Дуже вже сподобалося їм це місце, отож повернулися сюди й назавжди тут оселилися. Було їх дві сім’ї. Одна жила по один бік озера, інша – по другий.

Легенда про будівництво церкви

Давно, дуже давно жила-була велика цариця. І їздила вона по своєму царству господарству. A там десь далеко, є село, що називається як і наше Озерці. У тому селі царицю люди гарно і щиро зустрічали. Тож на знак вдячності вона пообіцяла їм збудувати церкву. Ото приїхала у столицю і одразу ж направила будівничих. Але ті майстрові люди збилися з дороги і попали…в Озерці. Вже й церкву до половини збудували, і лиш тоді спохватилися, що будують не там де треба. Але вже було пізно…

Тататарщина

В селі існує острів Тататарщина. Колись через наше село їхали татари. Дуже багато селян повтікали в ліс і поховалися. Татари почали шукати втікачів. Поїхало їх багато і знайшли селян за хутором Цитимле на острові. Старих повбивали , а молодих забрали з собою. Відтоді і носить острів таку назву. На острові, як і в озерах росте лепеха , її привезли з собою татари і перш ніж поїти коней, кидали у воду , щоб не потруїти їх. Лепеху у нас ще називають татарником , на острові її дуже багато , а більше ніде немає.

Висока гора

А ось ще одна легенда. Вона розповідає , що на вершині Високої гори у далеку давнину якийсь могутній « чарівник» порозсипав із свого невичерпного кошика силу-силенну всякого каміння – майстерно обтесаного, різноманітного.

Справді, хто міг це зробити , як не чарівник? Адже навколо болота, ліси, піски – і ніде немає ніяких кам’яних копалин . Висока гора за п’ять кілометрів від села  Озерці.

Гора – малодоступний острів серед боліт. Відомо, що не чарівник попрацював тут, а льодовик, який створив на Поліссі не одну таку гору. На крутих схилах гори – жовто-бурий пісок і жодного камінця, а на гребені  торохтить кремінь. Під ногами суцільне кам’яне «озеро». З вершини гори добре оглядати далечінь лісів. Добре видно, як умостилося між двома озерами Великим і Малим –наше село.

А ще далі лановані валуни. Льодовик – «чарівник» так їх відполірував, що вони аж блищать. Є тут і гранітні валуни. Це і є «самоцвіти» білі, жовті і темні кремні, зрідка червоні і сірі піщаники, кварцити. Це робота льодовикової лавини. Коли вона танула і відступала, то після себе залишила чимало таких «експонатів», принесених з півночі. Серед них і досі найбільше виділяються оці так звані «відірванці» від скандинавських скель. Поки вони прикотились на Полісся , то поліруючись, прибрали валунної форми. Ці округлі камені по різному використовувались  у селах. З них укладали стежки , робили гноти для капусти і огірків. З Високої гори добре видно село Озерці , піщані дюни в урочищі Цитимле .